Феофан Прокопович и его время

Чистович И.А. Феофан Прокопович и его время. -СПб., 1868

Содержание

Предисловие

I. Первые годы жизни и ученія Ѳеофана. Путешествіе за границей. Возвращеніе въ Россію. Учительство въ кіевской академіи. Сближеніе съ Петромъ. Ректорство въ академіи. Переписка съ Маркевичемъ

II. Вызовъ Ѳеофана въ С.-Петербургъ. Протесты московскихъ ученыхъ и м. Стефана Яворскаго. Посвященіе въ епископа. Ученые труды. Полемика съ княземъ Д. Кантемиромъ

III. Отмѣна патріаршества. Стефанъ-мѣстоблюститель патріаршаго престола

IV. Духовный Регламентъ и учрежденіе Сѵнода. Личный составъ Сѵнода. Распоряженіе Сѵнода

V. Стефанъ-президентъ Сѵнода. Протесты его. Неудовольствія. Смерть

VI. Ѳеодосій Яновскій. Злоупотребленіе власти н излишества. Ропотъ духовенства

VII. Ѳеофанъ. Церковно-административные и ученые труды его. Правда воли монаршей. Исторія Петра Великаго. О блаженствахъ противъ ханжей и лицемѣровъ. Каноническія сочиненія. Сочиненія противъ раскола. Проповѣди. С.-Петербургская семинарія. Штатъ духовный. Устроеніе монашества и монастырей. Домовое хозяйство

VIII. Возшествіе на престолъ Екатерины I. Заносчивость новгородскаго архіепископа Ѳеодосія

IX. Доносъ псковскаго провинціалъ-инквизитора на судью архіерейскаго дома, архимандрита Маркелла Родышевскаго, въ расхищенія церковнаго имущества

X. Процессъ и низложеніе новгородскаго архіепископа Ѳеодосія. Дѣло Варлаама Овсянникова. Перемѣщеніе Ѳеофана на новгородскую каѳедру

XI. Георгій Дашковъ и Игнатій Смола

XII. Маркеллъ Родышевскій и Ѳеофанъ. Протесты Родышевскаго противъ Ѳеофана въ противностяхъ церковныхъ и государственныхъ. Отвѣты Ѳеофана

XII. Сила Дашкова. Ревизія Сѵнода, Шаткое положеніе Ѳеофана. Покровительство Остермана Ѳеофану. Коронация Петра II. Толки о патріаршествѣ. Новые протесты Родышевскаго. Отвѣтъ Ѳеофана. Дѣло Носова. Письмо Ѳеофана къ Голштинскому герцогу. Свиданіе съ Маркевичами. Дѣло Каллиста Заленскаго

XIV. Событія 1730 года. Возобновленіе протестовъ Родышевскаго. Аврамовъ. Варлаамъ.

XV. Высочайшій указъ и конференція Сената съ Сѵнодомъ объ устроеніи Сѵнода. Судъ надъ воронежскимъ епископомъ Львомъ Юрловымъ

XVI. 1731 годъ. Учрежденіе Кабинета и возобновленіе Тайной Канцеляріи. Пасквиль іеродіакона Іоны на Ѳеофана. Допросы

XVII. Возраженія Родышевскаго на Регламентъ Духовный и на указъ о монашествѣ. Московскій розыскъ

XVIII. 1732 годъ. Отбытіе двора изъ Москвы въ С.-Петербургъ. Тетради о житіи Ѳеофана. Розыскъ переписчиковъ. Подозрѣнія заговора и мятежа. Аресты

XIX. Левъ Юрловъ, Игнатій Смола, Сильвестръ Холмскій и Дашковъ

XX. Изданіе Камня Вѣры. Полемика по поводу этого издаиія

XXI. Подметное письмо съ пасквилемъ на Ѳеофана

XXII. Продолженіе розысковъ по дѣлу подметнаго письма. Новыя подозрѣнія Ѳеофана. Рѣшиловъ. Арестъ и допросы Тверскаго архіепископа Ѳеофилакта Лопатипскаго

XXIII. Продолженіе слѣдствія по дѣлу о житіи Ѳеофана и о подметномъ письмѣ

XXIV. XXV. XXVI. Постановленія объ устроеніи монашества

XXVII. Комедіи при дворѣ цесаревны Елисаветы Петровны. Подозрѣнія Императрицы. Допросы регента Петрова

XXVIII. Взглядъ на предъидущее

XXIX. Церковно-административная и ученая дѣятельность Ѳеофана

XXX. Ѳеофанъ-проповѣдникъ. Характеръ его проповѣди

XXXI. Ученый кругъ его времени. Князь Д. М. Голицынъ. Кантемиръ. Татищевъ. Сношенія ихъ между собою

XXXII. Ѳеофанъ и. Академія Наукъ

XXXIII. Отзывы иностранцевъ о Ѳеофанѣ и нѣкоторыя черты, от носящіяся къ его характеру

XXXIV. Школа

XXXV. Домовое хозяйство

XXXVI. Смерть п погребеніе Ѳеофана

XXXVII. Завѣщаніе Ѳеофана

OCR
И ЕГО ВРЕМЯ. 17 По возвращеніи въ Кіевъ, Ѳеофанъ опредѣленъ, по желанію
Петра I, игуменомъ кіевобратскаго монастыря, ректоромъ акаде¬
міи и профессоромъ богословія. Послѣднюю должность онъ про¬
ходилъ, по замѣчанію его біографовъ, съ такой славой, какой не
имѣлъ ни одинъ изъ его предшественниковъ'). Заслуга Ѳеофана
состоитъ въ томъ, что онъ оставилъ прежній, схоластическій ме¬
тодъ изученія и преподаванія богословія, и ввелъ новый, вырабо¬
танный протестантскою богословскою наукою. Методъ этотъ можно назвать учено-историческимъ, потому
что въ основаніе изъясненія и доказательствъ церковныхъ догма¬
товъ полагается изученіе св. писанія и церковной исторіи, между
тѣмъ какъ въ схоластическомъ богословіи истины христіанскаго
вѣроученія разсматривались и изъяснялись только какъ логическія
понятія, безъ отношенія къ ихъ источникамъ, или же въ отно¬
шеніи только внѣшнемъ, помимо Филологическаго и историческаго
изученія св. писанія и церковной древности. Подборъ мѣстъ изъ
св. писанія въ подтвержденіе догмата, (чему помогали такъ назы¬
ваемыя библейскія конкорданціи или симфоніи), выдержки изъ пи¬
саній отеческихъ, нерѣдко испорченныхъ, (къ чему служили такъ
называемыя саіепае раітит), наконецъ множество вопросовъ и
возраженій, которые и на умъ не придутъ вѣрующему христіа¬
нину, неотуманениому школьною схоластикою, — вотъ главные
пріемы схоластическаго богословствованія, подавлявшіе живую
мысль, заглушавшіе въ ней всякую самодѣятельность. О фило- ^
логическомъ изученіи священнаго текста, о сличеніи древнихъ
списковъ и переводовъ, о критическомъ изслѣдованіи памятниковъ,
объ ученомъ изъясненіи писанія, равно какъ объ изученіи отцовъ,
какъ хранителей преданія, въ связи съ общимъ движеніемъ цер¬
ковно-исторической жизни, и о критическомъ изученіи памятни¬
ковъ христіанской древности, въ схоластикѣ не было и помину. — / Магомете, Христовъ враже, Ащо дальній часъ покажетъ — Кто отъ чіихъ рукъ поляжетъ. (Рукопись новгбр. семин. б-ки, № 3885). *) Напс ргаезіапііззітаіп зсіепііат аЪ аппо 1712 асі аппит 1716 (Іосиіі;
ТЬеорЪапез, еі іи (Іосиіі, иі пота аѣ ео іпйе іешроге іп Ъос віисііогит ^епеге
арий Киззоз ехогігеіиг Іих. (^иае іпіег/ехріісапсіит ігайісіегаі, еа аисіііогез зиі
аѵійіззіте саіато ехсерегипі;. (Готская біографія Ѳеофана.) 2